Василь Діденко (1937 - 1990)

У київському видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" в 2018 році було видано "Антологію української поезії ХХ ст. : від Тичини до Жадана". Книгу було упорядковано лауреатом Шевченківської премії Іваном малковичем. В антології було розміщено знакові поезії найпомітніших українських поетів 20 ст. Це найкомпактніша за формою і одна з найповніших за текстами українська поетична антологія форматом у 2016 сторінок.

Особливе враження на мене склав поет Василь Діденко. (3.02.1937 - 13.04.1990). Діденко народився в Гуляйполі запорізької області

3 лютого 1937 у родині закріпачених у сталінському колгоспі. Маму поета було примушено безоплатно працювати дояркою в колгоспі, біля неї працювала і Василева сестра Галя.

Коли Василеві виповнилося 10 років, батьки переїхали на Херсонщину в Гаврилівку Іванівського району. З липня 1950 до березня 1958 його біографія була пов'язана з Вінниччиною.

Після Ширмівської середньої школи ним було закінчено факультет журналістики Київського університету у 1959-му році. Відтоді — на редакційній та літературній роботі. Як поета, його було сформовано в університетській літстудії ім. Василя Чумака. В травні 1963 його було обрано членом Спілки письменників України. Перші його вірші надруковано у 1957. Більшість з них покладено на музику.

Василем Діденком було створено 13 поетичних збірок:

• «Рання ластівка» (1988),
• «Дивокрай» (1987),
• «Дзвінка фонетика» (1984),
• «Червоний вітер» (1982),
• «Вродливий день» (1979),
• «Мережки сонця» (1976),
• «Берізка» (1975),
• «Дзвонять конвалії» (1972),
• «Дивосвіти любові» (1969),
• «Заповітна земля» (1965),
• «Степовичка» (1965),
• «Під зорями ясними» (1961),
• «Зацвітай, калино» (1957).
• 1998 видано збірку «Серцем, сповненим любов'ю», У своїх творах поет показав чудові зразки лірики, які не були заплямовані совєцькими штампами.

Фактично — представник «тихої лірики» в українській поезії. Політичне "закручування гайок" радянською цензурою довело поета до божевілля.

13 квітня 1990 помер. Вже після поховання в Києві став відомий його лист-заповіт «Поховайте мене в Гуляйполі». 25 червня 1997, завдяки клопотанню близьких людей і численних цінителів його таланту, поета було перепоховано в Гуляйполі. На будинку, в якому поет народився і жив, відкрито меморіальну дошку. На честь його було названо центральну районну бібліотеку в Гуляйполі та вулицю в Запоріжжі.

Вірш Діденка "Я не останній з могікан" ходив у самвидавних списках. Не можу не привести його повністю.

Я не останній з могікан

Мені казав один ханжа,

Що наша мова геть відстала,

Що краще йшла б мені чужа,

Немов до хліба - кусень сала,

Що весь мій поетичний план

Спинитись може напівході,

Що я - останній з могікан,

Що наша мова вже не в моді.

Гей, проповіднику! Стривай!

Твої слова - старенька ряса.

Я не піду в твій тихий рай,

Я - син великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова - гарна зроду.

Я не останній з могікан,

Я - син великого народу!

1957

Прекрасній високохудожній поезії Василя Діденка було суджено надовго залишитись у народній пам'яті українців.